«Держстрах» чи «Приватжах»

Йдучи «семимильними» кроками до «світлого європейського» майбутнього (слова взяті в лапки вимовляються з усією доступною читачу іронією – Л.Н.) наша держава таки спромоглася на щось – зокрема на проходження всіх процедур щодо вступу до СОТ.

П’ятнадцять років довгий строк – скажете Ви, заперечу: так саме у 1993 році Україна подала заявку про приєднання до генеральної угоди про тарифи та торгівлю що врешті-решт призвело у 2008 році до прийняття нашої держави в учасники міжнародної організації. І потрібно сказати, що українські переговорники не втрачали час даремно, затято (сподіваюсь) торгуючись за кожен тариф, за кожне мито, за кожен рік відстрочки для українських структур які надаючи послуги чи виробляючи продукцію деруть з нас – місцевих втридороги, в той час як підступні європейці (напевно з якимось таємним умислом) продавали б нам товари (надавали б послуги) значно дешевше.

Дійсно, що за збочене бажання виникає у моїх співгромадян – купувати скажімо автомобілі хоча б за тією вартістю за якою їх продають в Європі, без додаткових «туземних» накруток. Дивні люди, ну купите Ви в Україні авто бізнес класу за тією ціною, за яку на Заході люди купують всіляки там преміум-автівки (про співвідношення наших та їхніх зарплат - мовчу), ну збіднієте на дещицю, зате скільки добра ви зробите оточуючим: - державі добре податочок маленький – гам, виробнику добре – гроші кап-кап-кап, дощик грошовий, та й митники зможуть нормально жити, діток свої на митників знову ж таки вивчити, – он польські митники страйкують що зарплата маленька, ніби брати-слов’яни, а такі дивні та незрозумілі… Опитайте експертів, людей які працюють з митниками – тільки без диктофону чи камери, яке відношення до добробуту сімей митників має офіційна зарплата, яку вони отримують по відомості? Думаю відповіді будуть однозначні.

Трішки відволікся, так ось, повертаючись до СОТ та того, які ж галузі так би мовити «народного» господарства вибороли собі найбільші преференції. (про український автопром - ні слова: за майже покійників або добре або нічого – максимум що світить за словами експертів – збирання комплектуючих для авто – безславне завершення переможного шляху культового «Запорожця»).

Отже серед явних переможців, які на деякий час відстрочили для себе більшість негативних факторів вступу України до СОТ на мою думку можна вітати українських страховиків.

Страховики спромоглися на те, на що забракло наснаги українським банкірам, а саме – добилися п’ятирічного мораторію на прихід на внутрішній ринок філій іноземних страхових компаній. Хоча необхідно зазначити, що власне страхових компаній з іноземним капіталом нараховується в Україні понад вісімдесят.

Враховуючи те, що більшість неспеціалістів слабо орієнтується між поняттям: страхова компанія з іноземним капіталом зареєстрована в Україні та філія іноземної страхової компанії в Україні, поясню дуже просто: для нас, як для можливиих чи вже існуючих клієнтів страхових компаній різниця полягає у відповідальності компанії перед нами – або компанія виконує свої зобов’язання, або зникає як торішній сніг із нашими грошима та своїми зобов’язаннями. Отже ризики того що страховики пропадуть як «роса на сонці» при зверненні до філії іноземної страхової компанії в Україні вищі, хоча до честі Українського законодавця необхідно зазначити, що він передбачив значний гарантійний депозит (грошові засоби, що вносяться страховиками і які є заставою виконання зобов’язань), який зазначена філія повинна вносити до банку, звичайно ж місцевого банку.

Після попередньої статті «про банки та навколобанківську діяльність у світлі потягу що наближається» багато читачів звинувачували мене у тому, що я є надто романтично налаштованим щодо того, що філії іноземних банків нададуть дешеву іпотеку/кредити і т.п., що у статті не було серйозного аналізу захищеності особи яка несе свої кошти у український банк у порівнянні із захищеністю особи що несе свої кошти до філії іноземного банку, що іноземці прийшли в Україну не дешеві кредити роздавати, а гроші заробляти, та тому подібне. Згідний, критика обгрунтована. Аналізу немає (оскільки як зазначено у статті на серйозну аналітику вона і не претендує), надії є (знаєте, нас всіх життя било, але ми розділилися на тих, хто ще сподівається, тих, хто став реалістом, і тих хто впав у відчай). І взагалі, котрийсь з дописувачів назвав стттю – зойком душі інтелігента, за інтелігента – дякую, от-так походя образили незнайому людину, а з криком душі незгодний – швидше констатація фактів, та бажання привернути увагу до проблеми. Щиро переконаний, що чим більше буде пропозиції – тим краще буде якість (звичайно за умов саморегулювання та розумного державного регулювання системи, у випадку що розглядався – банківської, у данному випадку – ринку надання страхових послуг). А якщо ще хтось лишній раз договір про отримання кредиту/надання послуг з страхування більш детально вивчить, то моя суспільна функція вважаю буде виконана.

Далі хочу запропонувати Вашій увазі кілька власних висновків про специфіку роботи з клієнтами та замальовок з натури про сьогодення страхування в нашій державі. Відразу зауважу – підбірка нерепрезентаційна, оскільки обмежується досвідом спілкування автора лише із невеликим колом страховиків:

Оперативність та нетрадиційність підходів:

-         телефонна розмова під новий рік:

-         алло, це страхова компанія? – скажіть ми можемо застрахувати дім по-телефону?

-         ні це не можливо, зараз ми пришлемо свого представника і він укладе з Вами угоду.

-         добре, присилайте. Тільки поспішіть, а то у нас вже догорає ялинка та починає займатися палас…

Оперативність в вітчизняних (і не дуже) страховиків на висоті: під’їдуть, зроблять документи, оформлять все дуже швидко, єдине – уважно перечитати, що ж вони там оформили та зробили. Але як писав один з читачів ДТ у відгуках на попередню статтю – «читайте договір і буде вам щастя», причому необхідно звернути увагу і на цифри/дати/адреси/суми – причому в першу чергу – трапляються абсолютно дикі речі, зокрема страхують майно неналежне страхувальнику, або яке знаходиться за невідомо чією адресою.

Щодо нетрадиційності підходів – тут складніше, ну не люблять страховики креативу в своїй діяльності, хоча можливо це стосується малого та середнього бізнесу – не той простір для кроків вправо-вліво…

Скажімо ситуація коли юридична особа не мала можливості самостійно розрахуватися з страховою компанією за надані послуги згідно договору страхування, та хотіла зробити це з допомогою залучення третьої особи, створила певні, явно непропорційні об’єму проблеми перешкоди.

Інформування клієнтів про суттєві умови договору страхування:

-         страхувальник запитує агента із страхування: «якщо я застрахую дім на 200 000,00 доларів, а на наступний день він згорить, скільки я отримаю?»

-         десять років….

З інформуванням клієнтів про договір у страховиків справи є приблизно такими ж як у банкірів (тоб-то щось скажуть, а можуть і пропустити), а можливо і гірше. Річ в тім, що зараз досить важко знайти людину яка жодного разу не брала кредит, однак маса народу ще ходить незастрахованою, і що за звір такий -  «франшиза» (частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.) – про це мають уявлення досить таки приблизне.

Наповнення договорів змістом та цифрами, то умови кредитування у абсолютно різних компаніях приблизно однакові, а тенденцій до здешевлення послуг не з’являється.

Що ж до прикметних випадків, то страховики можуть забути сказати (хоча в тексті угоди це прослідковується):

-          що наприклад потрапивши у аварію із власної вини, допустивши порушення правил дорожнього руху, страхувальник ризикує не отримати відшкодування за застраховане авто;

-         також страхувальник може не отримати відшкодування за авто вкрадене із власного гаража;

-         при поїздці за кордон саме Ваша страховка розповсюджується лише на надання першої допомоги та виключає надання повного комплексу медичних послуг (хоча називається гордо – медична страховка! – уважніше читайте розділ: страхові випадки).

І взагалі за кордоном краще вести себе спокійніше та не хворіти, оскільки за прийнятими у більшості страхових компаній правилами не підлягають відшкодуванню витрати якщо вони: пов’язані з інтоксикацією після вживання алкоголю (не пий!), пов’язані з венеричними захворюваннями (не прелюбодій!), пов’язані з захворюваннями, котрі протягом певного періоду перед датою страхування вимагали лікування (не хворій!) – хоча по ідеї гостру біль місцеві лікарі зняти повинні та щоб не допустити тривалої непрацездатності допомогу також надати повинні;

-         при придбанні авто у кредит є велика вірогідність того, що якщо ви ще не виплатили 30-50% вартості авто, і якщо ви потрапите в ДТП, ви не отримаєте відшкодування, натомість ваші гроші забере банк у якому ви оформили кредит, т.я. це прописано в умовах кредитного договору та договору страхування, і зробить це банк з формулюванням, щось на кшалт: «покращення фінансового стану позичальника». А яке до біса покращення, якщо позичальник - дрібний підприємець, заліз у борги – взяв для бізнесу авто, якийсь мажор розбив те авто а добрий банкір забрав гроші що були необхідні для його ремонту.

Хоча при всіх описаних випадках, слід зауважити, що недолугі умови кредитування бувають в основному у дешевих страховках. Покупцю полісу необхідно пам’ятати, що безкоштовний сир є лише у мишоловках і не спокушатися на «фантастичні» умови страхування.

Отримання відшкодування:

-         а страхова компанія у вас надійна?

-         ще б пак, минулого тижня чоловік випав з 14 поверху. Так він долетів лише до третього, а його дружина вже отримала страховку…

І про найсумніше – отримання відшкодування при страховому випадку. Термін отримання від 2-х тижнів до 3-х років (це лише особиста практика, де я виступав як юрист чи консультант). Найпростіше виявилося отримати гроші після ДТП, найскладніше стягнути гроші з однієї ну дуже поважної страхової компанії яка застрахувала ризики лізингової угоди, і після другого страхового випадку абсолютно тупо пішла у відмову не сплачуючи відшкодування та позиваючись із страхувальником про справжність підписів на договорі страхування. Гроші віддали лише під загрозою блокування рахунків дирекції у Києві.

Тут навіть щось радити чи рекомендувати не можу. Це вже як Вам пощастить, однак завжди потрібно мати на увазі, що страхові компанії вкрай важко розстаються із грошима і віддають їх лише під тиском дійсно серйозних аргументів.

Підсумовуючи наведене хочу зазначити майже прописні істини: якщо Ви дійсно розраховуєте на отримання страхового відшкодування, тоб-то процедура страховки для Вас не обтяжуюча формальність а усвідомлений крок, який на вашу думку убезпечить вас від майбутніх негараздів – проконсультуйтеся з якимось незацікавленим чи незалежним експертом, варіантів маса: від юриста який практикується у даному виді справ до працівників страхової компанії-конкурента тієї, куди ви звернулися першопочатково – вони-то Вам точно всю правду про «заклятих друзів» розкажуть!

Що ж до автора, то як професіонал стикаючись з страховиками намагаюся бути адекватним та залагоджувати справи до загального задоволення, однак як приватна особа, як людина, я в них просто не вірю, і повірю лише тоді коли «Держстрах» (пам’ятаєте була колись така контора) поверне автору гроші котрі платили його батьки по різних страховках (до повноліття і т.п.). Хоча здається без надії – сподіваюся. Чи я помиляюсь і під час проведення виборчої компанії на свій другий президентський термін Юлія Володимирівна і мені гроші поверне?

Назаревич Любомир Мечиславович

Юридична агенція «Укрюрпослуги»